2

ЩО ОЗНАЧАЄ СЛОВО?

АВТОКЕФАЛЬНИЙ, тобто незалежний, дослівно в перекладі з грецької означає «сам голова». Слово відоме з V ст. Автокефальними традиційно називають національні незалежні православні церкви, що мають своє самоврядування, свого главу церкви. Автокефальні церкви об’єднуються як рівноправні у Вселенську православну церкву. В історії Вселенської православної церкви відомі різні автокефальні церкви, зокрема найдавніші, що існують і досі, — Єрусалимська, Олександрівська, Царгородська.
Українська православна церква, прийнявши віру від Царгорода (Константинополя), фактично 700 років була автокефальною. Зверхність царгородського патріархату виявлялася лише в тому, що він схвалював обраного самостійно в Україні-Русі митрополита Київської митрополії. 1686 року Московська церква (що 1448 року без погодження з Царгородським патріархатом, якому в складі Київської митрополії підлягала, проголосила свою автокефалію) повністю підпорядкувала собі українську церкву.
Відродження нашого православ’я юридично було проголошено 1 січня 1919 року спеціальним законом УНР (Директорією). Перша служба Божа українською мовою відбулася 1 травня 1919 року в Микільському соборі на Печерську в Києві за настоятельством Василя Липківського. Українська автокефальна православна церква, проіснувавши до 30-х років у дуже несприятливих умовах, була зрештою ліквідована на терені рідної землі. Новий рух за відновлення українського православ’я почався 1989 року.
АНГЕЛ, ЄВАНГЕЛІЄ, БЛАГОВІЩЕННЯ. Із прийняттям християнства в Україні-Русі, з посиленням зв’язків із Грецією до нас прийшло багато нових слів. Одні з них проникали через книжну старослов’янську мову (її називали ще церковнослов’янською), що була свого часу літературною мовою для багатьох слов’янських народів, інші — усно. До книжних запозичень належать, зокрема, слова ангел і євангеліє. Ангел грецькою означає «посланець» (йдеться не про звичайного посланця, а про особливого — з неба). Це — релігійне значення слова на противагу світським (ангел — «заступник, оборонець взагалі» і «добра, гарна, лагідна людина, переважно жінка»), що, звичайно, розвинулося пізніше, на основі першого. Щоправда, для сучасної мови переносне вживання слова не типове. Недарма Словник української мови в 11 томах супроводжує обидва значення ремаркою «застаріле».
В українській мові грецьке слово зазнало деяких фонетичних змін, але варіант ангел все-таки найприйнятніший для літературної мови, особливо для конфесійного стилю (до речі, Словник староукраїнської мови XVI—XV ст., т. 1, 1977 p. подає тільки ангел). В інших стилях, зокрема в розмовно-побутовому, художньому, нарівні з основним варіантом вживають також янгол (ангол і янгел здаються менш перспективними).
Від тієї самої основи, що й слово ангел, походить євангеліє. Поділивши його на дві складові частини, одразу помітимо прозору спорідненість обох слів: Євангеліє дослівно означає «добра вість». Цю добру вість несли учні Ісуса Христа Матвій, Марко, Іоан і Лука, розповідаючи людям про життя і діяння свого Учителя. Слово Євангеліє з грецької через церковнослов’янську мову спочатку засвоїлося в українській як іменник середнього роду. Така форма зафіксована у Словнику староукраїнської мови XIV—XV ст. Однак і це слово з часом трохи змінилося, зокрема воно почало вживатися також у жіночому роді — Євангелія.
Крім грецького запозичення євангеліє, в українську мову ввійшла й калька цього слова, причому з церковнослов’янським елементом благий (тобто «добрий, хороший»): благовіствованнє. Це слово мало поширення у конфесійному стилі української мови. Натомість у писемну практику міцно ввійшла назва свята у відповідному до фонетичних законів української мови оформленні — Благовіщення — день, коли, за Євангелієм, ангел Гавриїл оповістив діву Марію: «Не бійся, Маріє, — бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус» (Біблія, перекл. І. Огієнка).
ДІАГНОЗ. Це слово грецького походження: діа означає «прозорий», а гнозис — «знання», буквально «прозоре знання», тобто ясне уявлення про стан речей. У медицині діагнозом називається короткий лікарський висновок про характер і суть захворювання, який робиться на підставі всебічного дослідження хворого, напр.: Температурна крива багато в чому визначає і діагноз захворювання, і характер його лікування, і прогноз (з газ.). Правильно поставлений діагноз — запорука успішного лікування. Характерна сполучуваність слова: ставити, визначати діагноз, встановлення, уточнення діагнозу, поспішити з діагнозом.
Останнім часом це слово розширює коло вживання в переносному значенні «на підставі певних даних робити висновок про щось», напр.: Сьогодні ми лише придивляємось, намагаємося поставити перші діагнози і зорієнтуватися у перспективах. Зважте, крім усього, наш відділ прикладного мистецтва утворився близько шести років тому (з журн.); Нові методи діагностики й прогнозування навчально-виховної роботи (з газ.).
Отже, не тільки діагноз, а й похідні слова діагностика, діагностування вживаються в переносному значенні, поповнюючи розряд книжних метафор.
ЗАДУМ. Слово вживається у сучасній літературній мові в значенні «ідея художнього, музичного, публіцистичного твору».
Задумом називають також плани, дії, намір окремої людини або колективу, напр.: Багато цікавих задумів здійснюють члени нашого колективу (з газ.); З задумами, з планами, з надіями Вийшли ми в дороги життєві (П. Дорошко).
Найчастіше іменник задум сполучається з дієсловами здійснювати, виконувати, втілювати.
Залежно від лексичної сполучуваності слово задум набуває негативного емоційного змісту, напр.: розгадати задум, зірвати задум.
ЗАПОВІДЬ. У своєму первинному значенні це слово виражає релігійний зміст «біблійний або євангельський вислів-наказ, вислів-повчання морального характеру», напр.: святі заповіді, заповідь Господня, пор.: Немає жодного морального принципу, котрий не мав би свого початку, а часто й свого формулювання у Біблії: не вбий, не вкради, не перелюбствуй, шануй свого батька, свою матір, возлюби ближнього свого, як самого себе. Ці заповіді непорушні на всі часи, для всіх народів (з журн.).
Поступово значення слова заповідь розширилося, воно почало стосуватись не тільки людської моралі, а й різноманітних сфер практично-виробничої, суспільної діяльності людей. У сучасній літературній мові воно набуло іншого змісту — «суворе правило поведінки, неухильний обов’язок», напр.: заповідь людської доброти, заповідь виховання, батькова заповідь.
Основна сфера застосування цього слова — публіцистичний і художній стилі. Надто часто воно вживалося в мові 70—80-х років, розширивши сполучуваність з іншими словами: перша заповідь у насінництві, перша заповідь мистецтва і под.
У результаті активного функціонування слово заповідь розвинуло також значення «зобов’язання».
ІКЕБАНА — слово-поняття, що прийшло до нашої мови із Японії. Вживається воно в значеннях: 1) «мистецтво складати з квітів, рослин, гілок букети, художні композиції», 2) «вази для букетів, композиції». Сучасна мовна практика використовує слово ікебана здебільшого у першому значенні, пор. гумористичне вживання цього слова: Я показав страхагентові останній червінець, передостанні штани, а на додачу — ікебану страхових квитанцій.
ІМІДЖ. Коріння цього слова — в англійській мові де image — «зображення, образ». Спочатку слово імідж вживалося лише у контекстах артистично-мистецького змісту, наприклад, імідж артиста, імідж ансамблю тобто «умовний образ артиста чи колективу артистів, як правило, штучно створений ними, відповідно вдало чи невдало». Згодом слово імідж розширило сполучуваність і стало популярним, насамперед у засобах масової інформації, де вживається у значенні «умовний образ когось або чогось чи суспільства у цілому», пор. Норвезькі приватні фірми хочуть створити власний імідж на українському ринку («Вечірній Київ»).
ІМПІЧМЕНТ (від англійського impeachment). Назва окреслює процедуру притягання до суду парламентом вищих посадових осіб держави, пор.: Парламент міг би піти на імпічмент, якби сам залишався на висоті («Голос України»).
ІНВЕСТИЦІЯ (від латинського investire) в дослівному перекладі означає «одягати». Це слово має значення «вкладання коштів в основний капітал і матеріально-товарні запаси для розвитку виробництва з метою одержання прибутку». Інвестування у цінні папери дозволяє тільки одержувати прибуток, прямі інвестиції призначені також для участі в управлінні компанією, пор.: Японське міністерство торгівлі та промисловості ухвалило поширити на Україну закон про державні гарантії інвестиції японських приватних компаній за кордоном («Вечірній Київ»).
Від іменника інвестиція утворені прикметник інвестиційний (інвестиційний банк, інвестиційні папери) та іменник інвестор: Нехай замість… валютних відрахувань київські підприємства, кооперативи, іноземні інвестори везуть до нас численні продукти, медикаменти тощо («Вечірній Київ»).
ІНДЕКСАЦІЯ походить від латинського index — «покажчик, список». Як економічний термін індекс означає показник, що характеризує зміни рівня певного явища порівняно з іншими рівнями того самого явища, взятого за основу. Від іменника індекс утворюються похідні слова на позначення процесу, дії — індексувати, індексація. У сучасній українській мові індексація означає «спосіб захисту від інфляції шляхом прив’язування суми зарплати, контракту, кредиту і т. ін. до індексу росту цін». Пор. вживання цього слова у такому контексті: Наслідки (емісії у фінансах) передбачити неважко: гігантський стрибок в знеціненні гривні, необхідність нових індексацій прибутків «бюджетників» («Вечірній Київ»).
ІНФЛЯЦІЯ (від латинського слова inflatio — «роздмухування, розбухання») — переповнення ринку паперовими грошима, що призводить до підвищення цін. Засоби масової інформації повідомляють: Фінансова криза є відображенням кризи економічної… інфляції — риса всіх сучасних економік; Подолання інфляції та бюджетного дефіциту немислиме без прискорення процесу оборотності, проведення цінової і фінансово-кредитної реформ («Голос України»).
ІНФРАСТРУКТУРА (від латинського infra — «нижче, під» та структура). Термін застосовується для позначення системи установ, що обслуговують виробництво і населення. Наприклад: Кожен житловий масив має свою інфраструктуру, себто оптимальну для його жителів кількість шкіл, дитячих, побутових закладів, магазинів, поліклінік, кінотеатрів — одне слово, усього того, що входить у поняття зручність («Наука і суспільство»).
ІПОТЕКА (від грецького hypotheke — «запорука; застава») — закладання на нерухомість, під яку одержується кредит. Саме іпотека дає право кредиторові розпоряджатися майном боржника на випадок невиконання ним своїх зобов’язань.
КОНВЕРСІЯ (від латинського conversio — «перетворення, зміна») — перебудова підприємств оборонно-промислового комплексу з метою переорієнтації їх на виробництво товарів широкого вжитку, напр.: Необхідно розробити міську програму конверсії. Адже в нас чимало оборонних заводів («Вечірній Київ»).
КОНВЕРТУВАТИ, КОНВЕРТАЦІЯ (від англійського convertibility — «оборотність, вільний обмін валюти») — режим національної валюти, що характеризується відсутністю обмежень за поточними операціями (торгівлі товарами і послугами), ринковим валютним курсом, напр.: Фактично запроваджується режим обмеженої внутрішньої конвертованості без будь-яких форм розрахунків між юридичними і фізичними особами.
У мовну практику ввійшло словосполучення конвертована валюта, що означає вільний обмін валют, які повсюдно приймаються як платежі за поточним ринковим курсом. Національна валюта вільно, без обмежень обмінюється на інші види валюти та міжнародні платіжні засоби всіма категоріями юридичних і фізичних осіб за всіма видами операцій, напр.: Для закупки продуктів харчування країнам, що розвиваються, необхідна конвертована валюта, якої вони не мають («Хлібороб України»).
КОНСЕНСУС (від латинського consensus — «згода, одностайність») — збіг думок. Цей термін означає одностайне прийняття рішень усіма учасниками наради, конференції тощо, напр.: Між мовними групами (у Швейцарії) існує консенсус щодо належності кожної з них до швейцарської нації, чому значною мірою сприяла політика нейтралітету, що дала змогу уникнути розколу на ґрунті війни («Вечірній Київ»); Після годинної дискусії члени постійної комісії досягли консенсусу («Голос України»).
КОНСОРЦІУМ (від латинського consortium — «співучасть, спільність») — одна з форм тимчасового договірного об’єднання фірм, компаній, банків для спільного здійснення великих фінансових операцій або для надання кредиту третім особам, напр.: «Костейнгруп» — один з британських будівельних консорціумів, що беруть участь у спорудженні тунелю під Ла-Маншем («Сільські вісті»).
КОНТРАГЕНТ (від латинського contrahents, contrahentis) — «той, хто домовляється», «сторони в договорі». Це можуть бути люди або установи, які взяли на себе ті чи інші обов’язки угоди, а також кожна із сторін за угодою один щодо другого, напр.: Експозиція була широкоплановою і могла задовольнити різноманітні інтереси організацій… Експонати мали й свої інтересні пошуки нових ринків збуту, перспективних контрагентів для спільних розробок («Знання та праця»).
ЛОКАТОР. Сьогодні, мабуть, немає людини, яка б не знала слова локатор. Словник іншомовних слів (К., 1985) дає таке його тлумачення: «Локатор — пристрій, яким визначають місце, де перебувають літак, судно чи інший об’єкт, за допомогою відбитих від них або випромінюваних ними звукових чи електромагнітних хвиль». З таким значенням це слово вживається і в спеціальній, науковій, і в художній літературі, в газетно-журнальних статтях і нарисах, напр.: Радіостанція, локатор, приймач — пристрої, в яких радіохвилі народжуються, підсилюються або перетворюються в інші сигнали (з журн.).
У деяких тварин є спеціальні органи, що діють як локатори. За їх допомогою тварини орієнтуються в просторі: У кажанів є ультразвукові локатори, тобто кажани здатні сприймати високочастотні ультразвукові сигнали (з журн.).
Іменники локатор та локація вперше було введено у тритомний Російсько-український словник 1968 р. із поміткою спец., тобто спеціальний термін. Підставою для введення цього слова до реєстру загальномовного словника було поширення його не тільки в спеціальній літературі, а й у розмовному вживанні та художніх творах. Споріднені слова: локаторник, локація, локаційний. Перше називає особу, яка обслуговує локатор, локація — з’ясування місцезнаходження тіла за допомогою локатора; локаційний — стосовний до локації, напр.: Праця сталевара мені дуже нагадує працю ракетників-локаторників, які беруть ціль за різними параметрами (з журн.). Пор. також термінологічні словосполучення ультразвукова локація, метод лазерної локації, локаційні дослідження, локаційні органи.
В історії української літературної мови слово локатор було відоме ще й як назва особи, що наймає квартиру (сучасне літературне квартиронаймач). З таким значенням воно увійшло з польської мови. Наприклад, Леся Українка писала з Ялти у вересні 1897 р. до своєї матері: На кожній вулиці в кожному будинку єсть багато хаток окремих для «локаторів» — тут же люди «сезоном» живуть.
Споріднене локація (від лат. locatio — розміщення, розподіл) уживає І. Франко як «місце в класі, що його займає учень відповідно до своїх успіхів у навчанні»: Се був дикий, валовитий [вайлуватий] і неохайний хлопець, який між усіма учениками свойого класу визначувався нечищеними по кілька неділь чобітьми… і — першою локацією.
Усі ці слова об’єднує спільний латинський корінь лок (лат. locus «місце»; loco «уміщую»; пор. ще localis «місцевий» — звідси прикметник локальний; дієслово локалізувати з фр. localiser, лат. localis; іменник локалізація — від фр. localisation).
МАРКЕТИНГ (англійське marketing від market — «ринок, торгівля, продаж») — комплекс організаційних, рекламних та інших заходів, що забезпечують стійкий збут продукції; прогноз попиту і можливість реального старіння товару, правильний вибір ціни, рекламну стратегію та ін., напр.: Менеджмент і маркетинг — ось два кити, на яких тримається система вільного підприємництва («Вечірній Київ»).
МЕНЕДЖМЕНТ (від англійського management — «управління, організація») — сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, що застосовуються з метою підвищення його ефективності і збільшення прибутку, напр.: Ми одержали замовлення з Міністерства оборони — навчити менеджменту дві тисячі недавніх офіцерів («Голос України»).
МЕНТАЛЬНІСТЬ — МЕНТАЛІТЕТ — паралельні дублетні назви того самого поняття, пов’язані з латинським словом mentalis — «розумовий», metis, mentis — «розум, інтелект, думка». До речі, спільне походження мають і слова коментувати, коментар.
В англійській мові mental, з яким співвідноситься прикметник ментальний, тлумачиться так: «розумовий», «характерний думками», а друге споріднене слово mentality означає 1) «інтелект, розумовий розвиток»; 2) «склад розуму»; 3) «спрямування, характер розуму», тобто те, що називають книжним словом умонастрій. Французьке mentalité, від якого, очевидно, й пішла наявна і в українській, і в інших мовах форма менталітет, має подібні значення.
Можливо, ментальність, утворене за допомогою поширеного в слов’янських мовах суфікса, більше узвичаїлося в нашій сучасній мовній практиці тому, що менталітет сприймається як «чужіше» слово.
Отже, що означають такі частотні тепер словосполучення: українська ментальність, ментальність українського народу?
Філософський словник тлумачить поняття ментальність як характер думок, сукупність розумових навичок і духовних інтересів, притаманних окремій людині або суспільній групі. Ось як звучить це слово у роздумах відомого науковця, економіста Богдана Гаврилишина: Не всупереч тому, що мають різний, національний склад, а, я б сказав, завдяки цьому названі країни (Швейцарія і Сінгапур) є економічно дуже ефективними. Бо є різна ментальність, різна «оптика», тому вони можуть спілкуватися з людьми різних країн, оперувати не тільки своїми категоріями, а бачити світ наче крізь різні призми.
Коли кореспондент часопису «Україна» у розмові з англійською журналісткою служби Бі-Бі-Сі запитує: Себто, передачі Бі-Бі-Сі чи то французькою, чи то українською мовами мало чим відрізняються? — то журналістка на це відповідає: Так було б, коли б ми не враховували ментальність, інтереси конкретної слухацької аудиторії, коли б у всіх національних редакціях працювали переважно британці, а не українці, росіяни, болгари.
Отже, ментальність народу — це його світосприймання, світовідчуття, особливості бачення світу й себе в світі, це природно й історично зумовлений психічний склад, національний характер, який відбивається в мові, культурі, звичаях, у матеріальній та духовній діяльності народу.
НАТОМІСТЬ. Прислівник натомість передає зміст «замість чого-небудь»: — Така вже безвихідність усіх тих, хто хоче заперечити світ. Давні святі теж проклинали й покидали його, натомість створюючи свій власний світ, свого Бога (В. Підмогильний); Кожне стебло [банана] протягом вегетації дає тільки один врожай: відплодоносивши, відмирає. Натомість із м’ясистих коренів швидко відростає новий пагін (з журн.).
НЕПЕРЕСІЧНИЙ — ПЕРЕСІЧНИЙ. Перше слово — синонім до винятковий, особливий, самобутній, неординарний. Найчастіше сполучається зі словами людина, особа, письменник, талант, натура, напр.: Люди непересічні, цікаві, що живуть не для себе (В. Большак); Постать митрополита Андрея Шептицького в історії українського народу і його культури посідає непересічне місце («Людина і світ»).
Радіожурналіст, не знаючи походження слова непересічний, «сконструював» таку фразу: Відбулася непересічена подія. Відразу виникла така паралель: можна пересікти всю капусту, а трохи лишити непересіченої…
Непересічна подія має антонімічний, протилежний зміст щодо вислову пересічна подія, тобто «посередня, типова, звичайна, яка нічим не вирізняється». Це те саме значення, що й поняття середнє число, яке одержують від поділу суми кількох величин на їх кількість: на пересіченні цих величин і добуваємо середнє число. Отже, подія, явище, людина, талант бувають пересічні й непересічні.
ПОЗЕМ. В інтерв’ю українця із західної діаспори прозвучало: Це людина непересічного позему. Позем — «горизонт», і поземний — «горизонтальний»; у переносному вживанні так само, як і слово горизонт, точніше — горизонти, означає «кругозір, круговид», отож людина непересічного позему — це «людина непересічного кругозору, круговиду, людина виняткова, неординарна».
ОБНІЖОК — синонім до межа, «неорана смуга землі між ланами». Прозоре за своєю будовою слово, ще ввійшло в прислів’я, художню літературу, пор.: Швидше жніть до обніжка, то буде пирогів діжка; Ой там у полі… — на обніжку тліє блакитний жар… Нащо так рано, метелику-сніжку, нащо так рано з-за хмар? (В. Чумак). У художніх контекстах слово розширює свої значення і виступає синонімом до таких понять, як «стежка, маленький клаптик землі», напр.: …усіма стежками, обніжками, дорогами й битими шляхами ішли поодинці, групами, делегаціями (О. Кундзіч). Використовується на означення чогось дуже малого, пор. у Василя Стуса: І гріх казать: все чисто рвуть! Навічним радості облогом, обніжком щастя, там, де ймуть малої віри на безвір’ї, малої ласки серед зла, квадрат — чотири на чотири — і окрай чорного стола.
ПЛЕЯДА — «група видатних людей, пов’язаних спільністю поглядів, завдань», або «група людей за якоюсь спільною ознакою». Саме слово походить від назви скупчення зірок Плеяди (множина), яка ще зветься Квочка або Волосожар. Цікавий такий факт: Плеяди не належать до найяскравіших об’єктів зоряного неба, хоч у мовознавчих та інших неастрономічних працях вони стійко іменуються сузір’ям, насправді це лише невеличке зоряне скупчення у сузір’ї Тельця («Наука і культура»).
Вибір цієї назви для позначення групи людей засвідчується ще давньою грецькою традицією, де існував міф про сімох дочок Атласа і Океаніди. Пізніше плеядою називали товариство з семи старогрецьких філософів. Згодом значення кількості втратилося. В історії української культури назва плеяда пов’язана з іменами Лесі Українки, В. Самійленка, М. Обачного (брата Лесі Українки), Грицька Григоренка (О. Судовщикової) та ін., що утворили у 80—90-і роки XIX ст. літературний гурток української молоді.
ПОСВІТ — у словнику Б. Грінченка слово пояснюється як «світло», «вогонь». У художній літературі відбито й таке значення: «освітлення, відблиск світла, проміння». Та ось сучасний письменник-етнограф Василь Скуратівський звертається до цієї назви як мовного знаку української народної культури: посвіт «ритуальний вогонь, урочисто запалений на початках осені, який мав зберігатися в оселі аж до весни». Отже, посвіт набув значення родинного вогнища, продовження родовідних традицій, був оберегою в хліборобських обрядах.
РЕКРЕАЦІЇ — РЕКРЕАЦІЙНИЙ — РЕКРЕАНТИ. У підручнику з економічної географії для 9 класу натрапляємо на таке визначення: «Рекреація (від лат. слова recreatio — «відновлення») — різні види відпочинку, що відновлюють фізичні й духовні сили людини». Там само вживаються вислови-поняття типу: рекреаційні ресурси — це ресурси для відпочинку й туризму; рекреаційне навантаження на 1 км берега тощо.
Ці наукові терміни не потрапили до 11-томного Словника української мови, в якому подано слово рекреація як застаріле в значенні «канікули», «перерва між уроками, лекціями». З тими самими значеннями пов’язується і прикметник рекреаційний. Без ілюстрації наведено прикметник рекреативний з позначкою «застаріле» і тлумаченням «який містить у собі елементи розважання, цікавості».
А втім, одна річ — життя слова в Словнику, інша — в мовній практиці. Назва художнього твору І. Андруховича «Рекреації» з його своєрідним стилем привернула увагу мовців до згаданого слова, що не лише вказувало на значення «відновлення», «перерва для відпочинку», «канікули», «розваги», а й набувала метафоричного змісту, як і будь-яка художня назва. Багатозначність назви рекреації в художньому тексті не означає, що і в наукових текстах це слово багатозначне.
Як науковий термін слова рекреація, рекреаційний, рекреанти вживаються в літературі з питань економіки, екології, а звідти потрапляють і в засоби масової інформації, напр.: Дотепер ми сполучали (у Карпатському регіоні) промисловість і рекреацію, і от природний базис першої вже вичерпується, а друга так і не дістала належного розвитку (з журн.); Якщо не вжити негайних застережних заходів, мальовничий куточок природи (Придесення) буде остаточно розтерзано нашестям рекреантів (з журн.), пор. словосполучення типу рекреаційні зони, рекреаційна система, рекреаційне освоєння Криму, економічний ефект від рекреації, рівень організованості рекреації і под. Із контекстів випливає, що рекреація — це не лише всі види діяльності, пов’язані з організацією відпочинку людини, а й стан природних зон, де відбувається цей відпочинок, тобто рекреація стосується стану людини і природного середовища.
У сполученні зі словами зони, освоєння і под. цей термін безпосередньо пов’язаний зі станом природи, відновлювальними можливостями природних зон. Із синонімічних для таких випадків висловів рекреант — відпочивальник — той, хто відпочиває — той, хто відновлює свої сили науковий стиль надає перевагу іншомовному термінові, як такому, що прагне до однозначного тлумачення і не викликає низки інших, побічних асоціацій. А в журнальних, газетних статтях цілком природно звучатимуть слова типу відпочивальник, відпочивальницький і под., що пов’язані з загальновживаними формами відпочивати, відпочинок.

НЮАНСИ ГРАМАТИКИ І ПРАВОПИСУ

ЯК НАПИСАТИ?

БІЛОРУСЬ чи БЄЛАРУСЬ? Друга назва часом трапляється в мові засобів масової інформації. Вона відбиває тенденцію якомога точніше передавати звучання білоруської самоназви. І хоч в «Українському правописі» застережено про передачу е в російських і білоруських географічних назвах, тобто про написання типу Бєлгород, Свєтлогорськ, проте правописна традиція української літературної мови диктує написання Білорусь за аналогією до колишньої офіційної назви Білорусія. Така традиція зберігається і для загальних назв білоруси, білоруський.
ВИРІВНЯНИЙ чи ВИРІВНЕНИЙ? Пасивні дієприкметники минулого часу утворюються від перехідних дієслів переважно доконаного виду за допомогою суфікса -н-, рідше — -т-: написати — написаний, розбити — розбитий.
Якщо основа інфінітива закінчується на и або ї (після голосного), то перед суфіксом -н- у дієприкметнику ці голосні замінюються відповідно на е, є: звільнити — звільнений, напоїти — напоєний.
Якщо основа інфінітива закінчується на приголосний, то між ним і суфіксом -н- у дієприкметнику з’являється вставний звук е: принести — принесений, привезти — привезений.
У слові вирівняти основа закінчується на я, отже, заміни звуків немає: вирівняний. Наприклад: при слабкому вітрі і невирівняному полі агрегат спрямовують уздовж оранки. При вирівняному полі слід орієнтуватися за напрямком вітру (з довідника).
ВИСХІДНИЙ, але СПАДНИЙ. До слова висхідний «який змінюється, зростаючи, збільшуючись» часом утворюють за аналогією прикметник нисхідний «який змінюється в напрямку зменшення». Однак таке утворення — штучне: в мові існує з цим значенням прикметник спадний, який з погляду словотвірних норм літературної мови закономірний в антонімічній парі висхіднийспадний.
ВПАДАЄ В ОКО чи КИДАЄТЬСЯ В ОКО? В одній газеті читаємо: Кидається у вічі байдуже ставлення офіцерського складу до психологічного клімату в частині. Чи правильно тут ужито дієслово кидається? У сучасній українській літературній мові словом кидатися передається поспішна, раптова, інколи необдумана, легковажна дія, напр.: кидатися до матері, до печі, в обійми, за порадою, за допомогою, на супротивника; кидатися в лихварство, кидатися словами; риба теж кидається (скидається) в річці. Цим дієсловом послуговуються в уснорозмовному спілкуванні, мові художньої літератури та пресі: І кидається від дверей Карло Іванович… З усіх ніг! З усіх ніг!.. (М. Хвильовий); Останнім часом надто легко і спрощено переоцінюються завойовані в нелегкій боротьбі цінності. Часто-густо ми кидаємось ними, як листками відривного календаря (з газ.). У офіційно-діловому та науковому стилях дієслова кидатися уникають, оскільки останнє несе в собі розмовну чи публіцистичну експресію.
Коли ж об’єкт (явище, поняття тощо) привертає увагу мовця якимось рисами, ознаками, то кажуть впадає в око (у вічі): Впадає в око те, що металічні олово, індій і свинець мають дуже великі інтервали між температурами плавлення і кипіння (з журн.); Якщо поставити поряд срібне й ртутне дзеркало, одразу впаде в око, що ртутне дзеркало темніше (з журн.). З повсякденного спілкування та художніх творів можна навести чимало прикладів, де фразеологізм впадати в око вживається з емоційним відтінком і передає захоплення, прихильне ставлення до людини, що запам’яталась, привернула увагу своєю зовнішністю, рисами характеру тощо: Упала мені в око Надя. Красивенька, чепурненька! Симпатична (О. Ковінька).
Отже, у газеті треба було написати: Впадає в око (вічі) байдуже ставлення офіцерського складу до психологічного клімату в частині.
ГРИВНА — ГРИВНЯ. Походження обох іменників пов’язують зі словом грива («шия, потилиця»). Уже здавна назва гривна вживалася на позначення оздоби, що одягалася на шию, і відповідно слово мало кілька значень: «оздоба» (якою і нагороджували), «кільце, обруч», «одиниця ваги», «подать», «мито». У пам’ятках староукраїнської мови це слово трапляється на позначення одиниці ваги (для благородних металів або виробів із них) і грошової одиниці. Так само з давніх часів до наших днів у деяких українських говірках збереглася назва гривня, гримни (як застаріла) на позначення монети вартістю в дві з половиною — три копійки. З таким самим значенням Словник за ред. Б. Грінченка подає гривня і похідні форми гривенька, гривеник. Загальновідомий гривеник (пестливе — гривеничок) — монета вартістю в десять копійок. Сферою його вживання є здебільшого побутова мова.
Форму гривня знаходимо в усіх відомих загальномовних словниках української мови. Одинадцятитомний СУМ розрізняє назви гривна — «металева прикраса у вигляді обруча, яку носили на шиї» і гривня — «у стародавній Русі — срібний злиток вагою близько фунта, який служив основною грошовою одиницею»; застаріле «мідна монета в три, а в деяких місцях — у дві з половиною копійки», заст. «те саме, що гривеник».
Відповідно до цього «Словник-довідник з правопису та слововживання» С. Головащука та «Словник труднощів української мови» за ред. С. Єрмоленко розглядають ці слова як різні за значенням, які не слід плутати. Отже, гривня — назва грошової одиниці сучасної України. Вона має давню традицію вживання, як писемно-літературну, так і усно-розмовну.
ПИТАННЯ ВИНОСЯТЬСЯ чи ВНОСЯТЬСЯ НА РОЗГЛЯД? Обидва дієслова правомірні, проте мають відтінки сполучуваності, а отже, й різні значення. У ділових паперах, пресі дієслово виносити часто поєднується з іменниковими формами на + знахідний відмінок або безприйменниковий знахідний: виносити на суд громади, на всесвітній огляд, на люди, на розгляд; виносити своє судження, присуд, вирок. Дієслово виносити у таких конструкціях передає значення «робити відомим щось усім або багатьом». Тобто це слово вживається тоді, коли треба вказати на необхідність (можливість) усезагального ознайомлення з чимось, обов’язкового обговорення якихось проблем.
Дієслово вносити (внести) вимагає біля себе іменника у знахідному відмінку і, як правило, вказує на потребу врахування, включення якоїсь інформації до основної, напр.: вносити (внести) поправки, ідею, пропозицію, зміни, доповнення, корективи. Тому воно вживається в конструкціях із прийменниками до, у: Своєю високоталановитою гуманною багаторічною творчістю О. Кульчицька внесла значний вклад у скарбницю світового образотворчого мистецтва (О. Корнійчук). Зауважимо, що книжний фразеологізм внести вклад останнім часом усе частіше заступається синонімічним висловом зробити внесок.
Дієслово вносити поєднується з іменниками, які виражають своїм лексичним значенням позитивні чи негативні явища, ознаки: вносити конкретність, діловитість, відповідальність, організованість; вносити дискомфорт, спустошення, розлад [у щось].
Отже, добираємо потрібне дієслово залежно від того, який зміст вкладаємо у повідомлення, напр.: питання виносяться на розгляд і питання вносяться до протоколу.
ПРИЗНАЧИТИ ПРЕДСТАВНИКОМ АВІАКОМПАНІЇ В МІСТІ ДОНЕЦЬКУ чи ПРИЗНАЧИТИ ПРЕДСТАВНИКА КОМПАНІЇ МІСТА ДОНЕЦЬКА? Особливості керування у подібних конструкціях передусім залежать від змісту повідомлення.
Дієслово призначити одночасно керує іменниками у родовому та орудному відмінках, коли суттєвою є інформація про особу, яка призначається на певну посаду і, власне, назва цієї посади: [Ганна Остапівна:] — …До речі, поздоровте ж і Марисю Павлівну: її призначено начальником літнього табору, він буде зватися «Бригантина» (О. Гончар); Івана призначили помічником лісничого, і він поступово втягнувся в звичну роботу (М. Зарудний). Коли наголошується на посаді, яку належить обійняти, і не називається конкретна особа, залежний іменник уживається в родовому відмінку: Через місяць Остапчук дізнався, що в сусідню Василівську МТС призначили іншого головного агронома (С. Журахович).
Конструкції, де дієслово керує родовим та прийменниковим знахідним відмінком, притаманні розмовному та художньому стилям. Прикметною ознакою таких синтаксичних засобів є скорочення іменника посада, напр.: Уряд призначив Саїда на голову комісії [пор.: на посаду голови комісії], і є чутки, що й на голову будівництва Голодностепської системи //[на посаду голови будівництва] (І. Ле); //Тільки на директора такого обмінного пункту призначити треба обласного прокурора! (Остап Вишня).
Синтаксичні засоби із залежними іменниками у родовому та орудному відмінках, а також придієслівні конструкції на посаду + родовий відмінок паралельно функціонують у офіційно-діловому стилі, напр.: Відповідальним за безпечну експлуатацію і технічно непошкоджений стан газового обладнання котельної заводу призначити старшого майстра Вакуленка Г. І. (з наказу); Призначити Сидоренка П. В. на посаду провідного інженера відділу оптимізації керованих процесів.
Указівку на територіальне розміщення організацій, установ, підприємств передають іменники у родовому та місцевому відмінках, а також відносні прикметники, напр.: У вересні 1995 року М. Р. Толочка призначено заступником директора підприємства з обмеженою відповідальністю в місті Дніпропетровську (з газ.); На прохання грузинської сторони в постраждалі райони відбули представники донецької фірми «Телус» (з газ.).
В офіційних паперах послуговуються здебільшого іменниковими формами з відносним прикметником, оскільки назва краю, міста, району тощо часто входить до номенклатурних назв організацій, напр.: директор Київського заводу нестандартного устаткування, начальник планового відділу Севастопольського Будинку економічної і науково-технічної пропаганди, представник Запорізького підприємства оптової торгівлі запасними частинами до механізованих агрегатів шляхового будівництва.
Отже, у згаданій конструкції краще написати: Призначити представником Донецької авіакомпанії.
ПРІОРИТЕТ, ПРІОРИТЕТНИЙ. Пріоритет — слово іншомовного походження, що означає «першість у чомусь», «переважне право, переважне значення чогось». Уживається також у множині, пор.: Надаємо пріоритет екологічним програмам; В останній рік навчання важливо визначити пріоритети.
Запозичені слова типу приватний, привілей, призма, прима пишуться з и після р (за правилом дев’ятки и пишеться після д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним. У словах пріоритет, пріоритетний наступний голосний о, тому після першого р треба писати і, а після другого р — закономірне и.
Нові запозичення в українській мові брифінг, маркетинг, моніторинг, холдинг, кікбоксинг, реципієнт, бебі-ситер щодо написання и — і відповідають згаданому правилові дев’ятки.
РУХОМИЙ РЯДОК чи БІЖУЧИЙ РЯДОК? Часто можна почути таке: Я ніколи не встигаю прочитати біжучий рядок на електронних рекламах (табло). Кажуть часом і про біжучі події, біжучі справи, хоч існують в українській літературній мові усталені вислови типу поточні події, поточні справи. Але ж яким словом назвати таку властивість рядка на екрані, як його рух, біг літер? З погляду лексичних і словотвірних норм сучасної літературної мови дієприкметник біжучий сприймається як застарілий. Сучасна літературна мова послуговується, зокрема і в термінологічному слововжитку, прикметниками рухомий, рухливий, напр.: Якщо в лавах мало кремнезему, то вони дуже рідкі, рухливі, текучі (з журн.); У давнину люди виявили на небі сім рухомих небесних тіл, бачили семибарвну райдугу (з журн.).
Лексична сполучуваність прикметника рухливий указує на те, що він активно поєднується з найменуваннями з лексичних сфер «людина», «природа». Напр.: рухливе обличчя, підборіддя, волосся; рухливий силует, розум, рот; рухлива борода, голова, вдача; рухливі губи, ніздрі, брови; рухливий потік, вогник, пісок, рухлива річка, хмара, поверхня, рухливе сонце, море, повітря; рухливі зорі, дерева, сніжинки.
У науково-технічній літературі здатність до руху, називання постійного руху, зокрема й руху, що здійснюється під впливом дії якогось механізму, передає слово рухомий, напр.: Існує кілька видів муфт — постійні, рухомі, зчіпні, запобіжні і т. д. (з газ.); Протягом дня космонавти займатимуться фізичними вправами на велоенергометрі і рухомій доріжці (з газ.). Пор. також: рухомий склад, тип, пристрій, наголос, тротуар, блок, верстат, рухома кислота, система, деталь, каретка, муфта, матерія, літера, рухоме майно, рухомі пояси тощо.
Отже, на електронних рекламах бачимо й читаємо рухомий рядок.
ХВОРОБА БУРЯКІВ, ХВОРОБА БУРЯКУ чи ХВОРОБА БУРЯКА? У сучасній українській літературній мові обидві форми знахідного відмінка (у множині й однині) щодо змісту рівноцінні й паралельно функціонують у різних стилях, напр.: Великий лан буряків зеленів проти сонця молодою ботвиною (М. Коцюбинський), Бактеріальні хвороби буряку належать до найбільш шкідливих захворювань цієї культури (з журн.).
Іменник буряк у родовому відмінку однини із семантикою збірності має закінчення -у, оскільки у ряді іменників, до яких належить і слово //буряк, закінчення впливає на значення слова, напр.: алмаза «коштовний камінь» — алмазу «мінерал», акта «документ» — акту «дія», апарата «прилад» — апарату «установа», буряка «одиничне» — буряку «збірне» тощо.
Варто зауважити, що поширення словосполучень із збірним іменником часто окнижнює, «оканцелярює» стиль викладу; тому в стилістично нейтральних текстах варто надавати перевагу словосполученню хвороба буряків.

ЩО З ВЕЛИКОЇ, А ЩО З МАЛОЇ?

Будівництво об’єкта «Укриття» чи Будівництво «Об’єкта Укриття»?
У цьому словосполученні умовна назва того, що будується, береться в лапки — «Укриття» як і будь-яка інша умовна назва, пор.: ресторан «Столичний», санаторій «Зірки» газета «Слово», фірма «Світанок» і под. Слово об’єкт не входить до складу умовної назви, а є загальним найменуванням того, на що спрямована певна дія, напр.: об’єкт нашої уваги (спостережень, піклування, і под., зокрема й об’єкт, що будується). Отже, правильно писати так: Будівництво об’єкта «Укриття» пор. ще такі вислови: Укриття 4-го блоку ЧАЕС назвали саркофагом (тут укриття — загальна назва зі значенням «те, що ховає що-, кого-небудь»); Концепція «Укриття-2» (тут цей іменник — умовна індивідуальна назва): Науковий центр «Укриття» (те саме).
Кабінет міністрів чи Кабінет Міністрів?
За чинним правописом перше і друге слово у власній назві найвищого державного органу пишеться з великої літери — Кабінет Міністрів.
Остромирове євангеліє, Острозька біблія чи Остромирове Євангеліє, Острозька Біблія?
Згідно з правописом у назвах пам’яток, історичних документів, різних друкованих видань перше слово традиційно пишемо з великої літери. Отже, Остромирове євангеліє, Острозька біблія.
Президент чи президент?
За чинним правописом назву, що відповідає найвищій державній посаді, треба писати з великої літери: Президент України, Президент Америки, Президент Франції тощо.
У Республіці Болгарії чи у Республіці Болгарія?
Сучасна мовна практика засвідчує обидві форми. При цьому відмінюють обидва слова: і назву (Республіка), і розрізнювальну назву (Болгарія або, скажімо, Франція, Ірак та под.) незалежно від того, входить це номенклатурне слово до власної назви чи ні: Республіки Болгарії і республікою Францією. Так само правомірне вживання власної назви у називному відмінку: із республікою Ірак, зі штату Вірджинія. Як правило, називний відмінок узвичаюється в тих випадках, коли загальна і власна назви різняться формою роду, напр., республіка — жіночий рід, Ірак — чоловічий.

ЯК ВІДМІНЮВАТИ?

Близько 142 трактори чи близько 142 тракторів?
Прийменник близько вимагає після себе родового відмінка. У складеному числівнику сто сорок два всі складові частини відмінюються, отже, мають стояти в родовому: близько ста сорока двох тракторів.
Два з половиною рази — Два й п’ять десятих раза?
В обох випадках ужито кількісну назву раз, що відмінюється, як мільйон, мільярд: у поєднанні з числівниками 2—4 має форму рази, а з дробовими числівниками — раза.
Вимивати милом чи вимивати в милі?
Дієслово вимивати у значенні «миючи, робити кого-, що-небудь чистим», уживається в обох названих конструкціях. Залежними словами є назви мийних засобів, рідин: мило, порошок, паста, вода, рідина, гас тощо. Конструкція з орудним відмінком виражає інструментальне значення: [Баба:] Думали — вік будете в м’які сорочки одягатися… та пахучим милом ручки вимивати (С. Васильченко); Ранок з плеса зірки вигрібає, вимиває росою човни (М. Стельмах).
Прийменникова конструкція з місцевим відмінком указує на середовище, в якому відбувається названа дія: Дівчата вимивали коси в тайванській воді (Григорій Тютюнник); Іван у річковій воді вимив ноги (С. Чорнобривець); Запах риби чи цибулі зникне, якщо посуд та руки вимити в солоній воді (з газети).
Обидві конструкції взаємозамінні: вимивати водою (бензином, водою, росою і т. ін.) — вимивати у воді (бензині, воді, росі і т. ін.). Коли ж ідеться не про середовище, а засіб, то традиційно вживається вимивати (вимити) милом (шампунем, пастою).
Вулиця Марка Вовчка чи вулиця Марко Вовчок?
Марія Вілінська, по чоловікові — Маркевич, обрала псевдонімом чоловіче ім’я та прізвище — Марко Вовчок тому його й відмінюємо так, ніби це стосується чоловіка: читаю Марка Вовчка, присвячено Маркові (Марку) Вовчку, цікавлюся Марком Вовчком. Отже, правильним є сполучення вулиця Марка Вовчка.
Аналогічно Олександра Судовщикова відома під чоловічим іменем та прізвищем Грицько Григоренко. Отже, зустріч із Грицьком Григоренком.
У пальті, в бігудях, у метрі?
Часто у просторіччі чуємо: граємо на піаніні, їдемо метром, два кіла яблук, сплю на бігудях. Це не випадкові мовні огріхи, поява їх мотивована і навіть закономірна. Адже в українській мові зв’язки між словами виражаються за допомогою закінчень. Запозичені з інших мов іменники типу кіно, піаніно, метро, кіло, бігуді мовець підсвідомо українізує, пристосовуючи до своєї мови. Окремі іншомовні «гості» зрештою таки адаптуються і починають змінюватися, як-от слово пальто. Тепер кажемо у пальті, з пальтом, хоча був час, коли це вважалося помилкою. Літературна мова загалом чинить опір таким процесам, тому в сучасній українській мові чимало невідмінюваних слів, причому як давно запозичених, так і нових. Напр., назви кольорів: беж, маренго, хакі, бордо; назви спортивних змагань, ігор: ралі, регбі, ватерполо, доміно; розважальних закладів та програм: шоу, кабаре, вар’єте; назви їжі: какао, рагу, манго, монпансьє, драже тощо.
Уживання невідмінюваних іменників викликає певні труднощі при узгодженні з іншими словами у роді та числі. Справді, як правильно: смачне харчо чи смачний харчо, моє кепі чи моя кепі, модне бра чи модний бра. Усі названі іменники, як і більшість таких невідмінюваних слів в українській мові — середнього роду. Отже, кажемо і пишемо: старе пап’є-маше, підупало реноме, страшне цунамі, віртуозне сальто-мортале, омріяне ельдорадо, глибоке декольте, моє хобі, ваше кредо.
Помітно менше невідмінюваних слів набувають форми чоловічого роду, пор.: молодий какаду, спокійний шимпанзе, прудконогий ему, шановний маестро, сучасний рок. Незначна кількість невідмінюваних іменників — жіночого роду, як-от: відома авеню, моя альма-матер, смачна кольрабі. У частини іменників на позначення істот (людей, тварин, птахів) розрізняють жіночий і чоловічий рід, напр.: молодий мансі і молода мансі, знайомий хіпі і знайома хіпі, спритний кенгуру і спритна кенгуру, граціозний колібрі і граціозна колібрі. В окремих випадках з допомогою роду іменника розрізняються значення. Так, слово каберне — вино — середнього роду. Отже, вистояне каберне, славетне каберне. Каберне як сорт винограду має чоловічий рід, тому зелений каберне, стиглий каберне. Поодинокі слова вживаються у множині: стародавні майя, тверді бігуді, нові графіті.
Рід — одна з формально-граматичних ознак іменників, котра не пов’язана з семантикою слова. Порівняймо наведені вище приклади — какаду — тільки чоловічого роду і колібрі — чоловічого і жіночого роду.
Отже, щоб уникнути мовних огріхів, є одна рада — запам’ятати слова. Зауважимо, що пристосування іншомовних слів до української мови спостерігається не лише щодо форми (типу пальто — пальта — в пальті), але й щодо числа. Так, очевидно, під впливом зовнішньої подібності до форми множини іменник середнього роду жалюзі тепер вживається у множині: традиційне жалюзі і традиційні жалюзі.
Є поверхня — немає..?
Родовий відмінок множини від іменника першої відміни поверхня має нульове закінчення: поверхонь. Правило вчить: якщо іменник першої відміни має в називному відмінку однини перед закінченням сполучення двох приголосних, то в родовому множини між ними з’являється о або е (є). О з’являється тоді, коли в іменнику після приголосного основи є суфікс -к-: циганка — циганок, дочка — дочок, миска — мисок, книжка — книжок, дички — дичок, кличка — кличок, дошка — дощок, пляшки — пляшок, а також в іменниках кухня — кухонь, сосна — сосонсосен), сукня — суконь, поверхня — поверхонь, ігри — ігор.
В інших іменниках з’являється е (є): бойня — боєнь, війна — воєнвійн), лазня — лазень, шабля — шабель, стайня — стаєнь, мітли — мітел.
Немає, як правило, вставних о, е (є) в іменниках іншомовного походження: арфа — арф, пальма — пальм, шайба — шайб, лейба — лейб, догма — догм, форма — форм, норма — норм. Якщо іншомовний іменник закінчується на -к(а), то перед ним з’являється о: арка — арок, марка — марок, фісташка — фісташок.
Зараз чотири години чи зараз четверта година?
Називання часу порядковими числівниками — звичне явище для української літературної мови: зараз рівно п’ята, зустрінемось о четвертій.
Називання часу такими формами сягає глибокої давнини. Історичний словник української мови за редакцією Є. Тимченка датує їх XII—XIII ст., тобто вони вживалися ще в давньоруський період. У російській мові усталилась форма з кількісними числівниками: (сейчас пять часов, встретимся в четыре). Зазначимо, що у творах російських письменників минулого століття натрапляємо на форми порядкових числівників, що вживаються в цьому значенні.
В українській літературній мові (як і в білоруській) збереглася форма із порядковим числівником. Це фіксують твори письменників, словники, порадники, частково граматики. Але під впливом російської мови порядкові числівники в називанні часу почали витіснятися, і тепер багато мовців сприймають цю форму як нову.
Прихильники кожної з форм найменування часу шукають додаткових аргументів. Для офіційного, інформативного стилю конструкція з порядковим числівником є нормою: П’ята година сімнадцять хвилин. Це логічна відповідь на запитання у формі Котра година? Порядковий числівник узгоджується в роді з іменником година, так само як і займенник котра.
А чому не говоримо: П’ята година сімнадцята хвилина? Спробуймо назвати позначені цифрами години й хвилини: 5.45, 7.15, 20.50, 21.48 і под. На першому місці стоїть назва годин (як основна інформація), а потім додається інформація про хвилини, тобто передається такий зміст: «Зараз п’ята година і ще сорок п’ять хвилин». Години змінюються через кожні 60 хвилин, а позначення хвилин залишається тим самим.
Виразу типу Пішла шоста година в українській літературній мові немає, хоча це дієслово є у конструкції пішов третій рік. Український відповідник російської конструкції седьмой час — вислів початок сьомої.
На підтримку порядкового числівника в часових конструкціях виступає й така додаткова інформація: за формами типу сьома п’ятнадцять відразу видно, що йдеться про час, а не про якусь іншу кількість (наприклад, сім п’ятнадцять — про вартість книжки).
Івану чи Іванові?
Слово надається Іванові Андрійовичу — чуємо на зборах. І тут же, поряд: Доручимо цю справу Степану Васильовичу. Чи існують закономірності в уживанні закінчень -ові (-еві, -єві), -у, -ю в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду?
Паралельні закінчення -ові (-еві, -єві), -у, (-ю) в сучасній українській мові — залишки старої системи відмінювання іменників. Ще в давнину вони почали сплутуватися.
Автор української граматики початку XX ст. О. Павловський зазначав, що закінчення -ові (-еві, -єві) в давальному відмінку рідко вживається в назвах істот і ще рідше в назвах неістот. Сучасна ж мовна практика показує, що в нашій мові діє активний процес поширення закінчення -ові (-еві, -єві) на всі іменники чоловічого роду другої відміни. Автори українських граматик ХІХ—ХХ ст. (І. Нечуй-Левицький, Є. Тимченко, О. Синявський та ін.) зауважували, що закінчення -ові (-еві, -єві) в українській літературній мові переважає, і що воно є специфічною морфологічною рисою української мови.
Звичайно, поширення його в художній літературі (починаючи від І. Котляревського і до наших днів) пов’язується з тим, що письменники — творці літературної мови — широко відбили в своїй практиці народнорозмовне мовлення. У сучасній українській мові закінчення -ові(-еві) активне. Воно властиве як назвам істот, так і неістот.
Проте закінчення -у (-ю) в давальному відмінку іменників чоловічого роду другої відміни теж ніколи не зникало. Як же розрізнити ці закінчення? Як окреслити коло вживання кожного з них? Розмежування їх ускладнюється тим, що семантичне значення давального відмінка порівняно з іншими дуже вузьке (адресат). Розрізнення ж за поділом на істоти і неістоти в нашій мові не усталилося. І все-таки можна помітити певні закономірності.
Чергуються закінчення -ові (-еві, -єві) і -у(-ю) при збігові форм давального відмінка: Спасибі, товариство, за честь, що виявили ви моєму синові Остапу (О. Довженко), Пам’ятники Тарасові Шевченку.
Іменники з суфіксами -ов(-ев, -єв) мають у давальному відмінку тільки флексію -у (-ю): Присвячено рідному Харкову.
Форма давального відмінка іноді збігається з формою родового або кличного. У таких випадках, звичайно, треба вживати -ові (-еві, -єві), щоб уникнути двозначності, пор. невдалі вирази типу: премія заводу (завод преміює, чи його преміюють?). Не розрізняються також на слух: Не буду я сину коритися.
Із східнослов’янських мов давнє закінчення -ові (-еві) у літературному вжитку успадкувала лише українська мова.
Отже, як правильно: заступнику міністра чи заступникові міністра? Перевагу надаємо закінченню -ові. Основна форма — заступникові міністра. Якщо в тексті вжито поряд два і більше іменників, закінчення варто чергувати, щоб уникнути одноманітності. Наприклад: заступникові міністра Вікторові Івановичу Козаку.
На семінарі-нараді чи на семінар-нараді?
Слово семінар-нарада складається з двох іменників. Другий іменник — прикладка, що пояснює слово семінар (йдеться про семінар, на якому не тільки навчаються, а й обмінюються досвідом, розв’язують якісь завдання). У цих випадках обидві частини відмінюються: семінар-нарада, семінару-наради, семінаром-нарадою тощо, пор. ще народ-титан, народу-титана, народом-титаном, дівчина-красуня, дівчині-красуні, дівчиною-красунею, хлопець-богатир, хлопця-богатиря, хлопцем-богатирем, хата-читальня, хати-читальні, хатою-читальнею, мати-героїня, матері-героїні, матір’ю-героїнею і под.
Два узгоджувані іменники можуть поєднуватися й так, що другий не пояснює першого (тобто не є прикладкою), а разом із ним передає єдине поняття: генерал-майор. У цьому разі маємо складне слово, в якому змінюється лише друга частина; генерал-майора, генерал-майорові (майору), генерал-майором, генерал-полковник, генерал-полковника, генерал-полковником; кіловат-година, кіловат-години, кіловат-годиною; кілограм-молекула, кілограм-молекули, кілограм-молекулою; кіловольт-ампер, кіловольт-ампера, кіловольт-ампером; мегават-година, мегават-години, мегават-годиною; метан-аналізатор, метан-аналізатора, метан-аналізатором; рефлекс-камера, рефлекс-камери, рефлекс-камерою.
У слові плащ-дощовик відмінюємо обидві частини, бо другий компонент (дощовик) — прикладка: плаща-дощовика, плащем-дощовиком та ін. А от плащ-намет передає певне цілісне поняття, у нього другий компонент (намет) не є прикладкою, це частина одного слова. Тому перший компонент не відмінюється: плащ-намету, плащ-наметом і т. ін.
Немає Олега Вітра чи Олега Вітру?
Труднощі виникають із вибором форм родового відмінка прізвища Вітер і кличного відмінка власного імені Олег. Загальна назва вітер (пор. мороз, туман) має в родовому відмінку закінчення –у: (немає) вітру, морозу, туману. Проте, коли ці назви стають власними найменуваннями, то вони мають закінчення -а, -я, подібно до інших назв істот, що належать до другої відміни іменників чоловічого роду, тому пишемо Олега Вітра, Олександра Мороза.
У сучасній мовній практиці паралельно існують форми кличного відмінка від імені Олег — Олегу і Олеже. Перша утворена за зразком Андроник — Андронику, Ісак — Ісаку, Людвіг — Людвігу, Фрідріх — Фрідріху; друга — за іншим зразком: Стах — Сташе; пор. загальні назви друже, робітниче, соколе.
СергійПривіт, Сергію!
Часто сумніваються, як утворити форму кличного відмінка від імені типу Сергій, Андрій, Юрій. Кличний відмінок від цих імен має форму таку, як у висловах: шановний Андрію; пане Юрію; добрий день, Геннадію Петровичу і под.
Гурвіц — із Гурвіцом.
Прізвища чоловічого роду на ц типу Гурвіц, Шварц, Лівшиц, Перетц, в орудному відмінку відмінюються так само, як загальні назви типу шкіц, тому пишемо Гурвіцом, Шварцом, Лівшицом, Перетцом.
Привілеїв чи привілей?
Іменник привілеї (однина привілей, чоловічий рід) у родовому відмінку множини закінчується на -їв: привілеїв, як і подібні слова чоловічого роду у множині: музеї — музеїв, ювілеї — ювілеїв. Не треба плутати з іменниками жіночого роду: алеї — алей, лілеї — лілей, пор.: не маю жодних привілеїв; прагне собі всіляких привілеїв; позбавити депутатських привілеїв.
Принесли ягоди чи ягід?
Правильні обидві форми, але між цими висловами є відмінність у семантиці. Принесли ягоди означає, що принесли всі ягоди, що були десь. Принесли ягід, тобто принесли певну кількість ягід, але тільки частину того, що було.
Сізіфів чи сізіфовий?
Усім відомий вислів сізіфова праця (або ще сізіфів труд), тобто «безплідна, важка, нескінченна, а то й зовсім непотрібна праця». Словосполучення рівноцінне іншому — праця Сізіфа, так само утворюється, як батькова праця (батьків труд) — праця (труд) батька.
Іноді можна почути й сізіфовий, батьковий. Чи правильно це? Ні, неправильно. Сізіфів, батьків — присвійні прикметники, вони вказують на належність чого-небудь певній особі: праця (труд) належить Сізіфові (батькові), пор.: батьків портфель — портфель батька.
Прикметниковий суфікс -овий указує лише на відношення до якогось матеріалу або взагалі на певну ознаку за її джерелом: березовий, вербовий, паперовий, світловий, вітровий, казковий, святковий, службовий та ін.
Отже, правильні вислови сізіфова праця (сізіфів труд), батькова праця (батьків труд).
У готелі «Київ» чи у готелі «Києві»?
Чи узгоджуються прикладки типу готель «Київ», кафе «Зірка», фірма «Довіра» і под.? Що правильно: в готелі «Києві», до кафе «Зірки», з фірмою «Довірою» чи в готелі «Київ», до кафе «Зірка», з фірмою «Довіра»?
У цьому випадку назви готелів, кафе, фірм та інших закладів, організацій умовні. Прикладки, виражені умовними назвами, не узгоджуються з означуваним іменником. Отже, треба писати: в готелі «Київ», до кафе «Зірка», з фірмою «Довіра».
У цвіті чи в цвіту?
Залежить це часто від наголосу в слові. В ненаголошеній позиції маємо закінчення , в наголошеній -у: у димі і в диму, у краї і в краю, у раї і в раю і под.
Проте утворюються такі співвідносні пари не від усіх односкладових іменників. Мова узвичаїла за одними іменниками цієї групи закінчення -і (-ї) (їх більшість), за іншими — лише -у (-ю), наприклад: у лісі, у світі, в шумі, в дзьобі, у творі і под., але в снігу, на шляху. Між цими рядами усталених відмінкових форм перебуває група іменників, що допускає (залежно від наголосу) обидва закінчення. При цьому на вибір закінчення можуть впливати прислівникова функція прийменниково-відмінкової форми чи, навпаки, її «предметний характер». У першому випадку форма тяжіє до закінчення -у (-ю): на борту корабля, живемо з людьми в ладу.
Порівняймо форми із закінченням , в яких відчувається предметність: на високому борті вантажівки, в музичному ладі. Зазначимо, що межа такого розподілу варіантів буває дуже умовна. Тому і прислівникові форми, і ті, що передають предметність, можуть допускати обидва закінчення, наприклад: дівчина в цвіті (в цвіту), сиділи в саді (в саду), в першому ряді (ряду), в рідному краї (в краю). Вибір закінчення у таких випадках залежить лише від наголосу, тобто обидва закінчення є вживаними у сучасній літературній мові.

ЯКОГО РОДУ ІМЕННИК?

«Наша терапевт хвора».
Таке узгодження означення і присудка з підметом називається змістовим узгодженням, адже воно враховує стать особи, а не граматичний рід іменника, який виступає у ролі підмета. Змістове узгодження частіше стосується присудка і рідше (звичайно у розмовно-побутовій практиці) означення. Отже, стилістично нейтральніше сприймається речення Наш терапевт хворий. Відтінок розмовності послаблюється також при доповненні загальної назви власним іменем особи, про яку йдеться: Наша терапевт Левицька хвора. Проте у писемних стилях перевага надається граматичному, а не змістовому узгодженню означення з підметом-іменником (тобто узгодженню, що враховує граматичний рід останнього), напр.: Звати цього майстра-умільця Ганна Василашук (Народна творчість та етнографія); Першою жінкою, яка дісталася вершини, була англійський ботанік — Ліліан Гіббс (Наука та суспільство).
Останній щабель чи остання щабель?
Іменник щабель належить до чоловічого роду. Тому й узгоджувані з ним прикметники та займенники мають форму чоловічого роду, пор.: підноситися на вищий щабель, на один щабель поставлені.
Щабель сплутують з іменником жіночого роду сходинка, пор.: перебувати на нижній сходинці.

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License