Як відмінювати?

Близько 142 трактори чи близько 142 тракторів?

Прийменник близько вимагає після себе родового відмінка. У складеному числівнику сто сорок два всі складові частини відмінюються, отже, мають стояти в родовому: близько ста сорока двох тракторів.

Два з половиною рази — Два й п’ять десятих раза?

В обох випадках ужито кількісну назву раз, що відмінюється, як мільйон, мільярд: у поєднанні з числівниками 2—4 має форму рази, а з дробовими числівниками — раза.

Вимивати милом чи вимивати в милі?

Дієслово вимивати у значенні «миючи, робити кого-, що-небудь чистим», уживається в обох названих конструкціях. Залежними словами є назви мийних засобів, рідин: мило, порошок, паста, вода, рідина, гас тощо. Конструкція з орудним відмінком виражає інструментальне значення: [Баба:] Думали — вік будете в м’які сорочки одягатися… та пахучим милом ручки вимивати (С. Васильченко); Ранок з плеса зірки вигрібає, вимиває росою човни (М. Стельмах).
Прийменникова конструкція з місцевим відмінком указує на середовище, в якому відбувається названа дія: Дівчата вимивали коси в тайванській воді (Григорій Тютюнник); Іван у річковій воді вимив ноги (С. Чорнобривець); Запах риби чи цибулі зникне, якщо посуд та руки вимити в солоній воді (з газети).
Обидві конструкції взаємозамінні: вимивати водою (бензином, водою, росою і т. ін.) — вимивати у воді (бензині, воді, росі і т. ін.). Коли ж ідеться не про середовище, а засіб, то традиційно вживається вимивати (вимити) милом (шампунем, пастою).

Вулиця Марка Вовчка чи вулиця Марко Вовчок?

Марія Вілінська, по чоловікові — Маркевич, обрала псевдонімом чоловіче ім’я та прізвище — Марко Вовчок тому його й відмінюємо так, ніби це стосується чоловіка: читаю Марка Вовчка, присвячено Маркові (Марку) Вовчку, цікавлюся Марком Вовчком. Отже, правильним є сполучення вулиця Марка Вовчка.
Аналогічно Олександра Судовщикова відома під чоловічим іменем та прізвищем Грицько Григоренко. Отже, зустріч із Грицьком Григоренком.

У пальті, в бігудях, у метрі?

Часто у просторіччі чуємо: граємо на піаніні, їдемо метром, два кіла яблук, сплю на бігудях. Це не випадкові мовні огріхи, поява їх мотивована і навіть закономірна. Адже в українській мові зв’язки між словами виражаються за допомогою закінчень. Запозичені з інших мов іменники типу кіно, піаніно, метро, кіло, бігуді мовець підсвідомо українізує, пристосовуючи до своєї мови. Окремі іншомовні «гості» зрештою таки адаптуються і починають змінюватися, як-от слово пальто. Тепер кажемо у пальті, з пальтом, хоча був час, коли це вважалося помилкою. Літературна мова загалом чинить опір таким процесам, тому в сучасній українській мові чимало невідмінюваних слів, причому як давно запозичених, так і нових. Напр., назви кольорів: беж, маренго, хакі, бордо; назви спортивних змагань, ігор: ралі, регбі, ватерполо, доміно; розважальних закладів та програм: шоу, кабаре, вар’єте; назви їжі: какао, рагу, манго, монпансьє, драже тощо.
Уживання невідмінюваних іменників викликає певні труднощі при узгодженні з іншими словами у роді та числі. Справді, як правильно: смачне харчо чи смачний харчо, моє кепі чи моя кепі, модне бра чи модний бра. Усі названі іменники, як і більшість таких невідмінюваних слів в українській мові — середнього роду. Отже, кажемо і пишемо: старе пап’є-маше, підупало реноме, страшне цунамі, віртуозне сальто-мортале, омріяне ельдорадо, глибоке декольте, моє хобі, ваше кредо.
Помітно менше невідмінюваних слів набувають форми чоловічого роду, пор.: молодий какаду, спокійний шимпанзе, прудконогий ему, шановний маестро, сучасний рок. Незначна кількість невідмінюваних іменників — жіночого роду, як-от: відома авеню, моя альма-матер, смачна кольрабі. У частини іменників на позначення істот (людей, тварин, птахів) розрізняють жіночий і чоловічий рід, напр.: молодий мансі і молода мансі, знайомий хіпі і знайома хіпі, спритний кенгуру і спритна кенгуру, граціозний колібрі і граціозна колібрі. В окремих випадках з допомогою роду іменника розрізняються значення. Так, слово каберне — вино — середнього роду. Отже, вистояне каберне, славетне каберне. Каберне як сорт винограду має чоловічий рід, тому зелений каберне, стиглий каберне. Поодинокі слова вживаються у множині: стародавні майя, тверді бігуді, нові графіті.
Рід — одна з формально-граматичних ознак іменників, котра не пов’язана з семантикою слова. Порівняймо наведені вище приклади — какаду — тільки чоловічого роду і колібрі — чоловічого і жіночого роду.
Отже, щоб уникнути мовних огріхів, є одна рада — запам’ятати слова. Зауважимо, що пристосування іншомовних слів до української мови спостерігається не лише щодо форми (типу пальто — пальта — в пальті), але й щодо числа. Так, очевидно, під впливом зовнішньої подібності до форми множини іменник середнього роду жалюзі тепер вживається у множині: традиційне жалюзі і традиційні жалюзі.

Є поверхня — немає..?

Родовий відмінок множини від іменника першої відміни поверхня має нульове закінчення: поверхонь. Правило вчить: якщо іменник першої відміни має в називному відмінку однини перед закінченням сполучення двох приголосних, то в родовому множини між ними з’являється о або е (є). О з’являється тоді, коли в іменнику після приголосного основи є суфікс -к-: циганка — циганок, дочка — дочок, миска — мисок, книжка — книжок, дички — дичок, кличка — кличок, дошка — дощок, пляшки — пляшок, а також в іменниках кухня — кухонь, сосна — сосонсосен), сукня — суконь, поверхня — поверхонь, ігри — ігор.
В інших іменниках з’являється е (є): бойня — боєнь, війна — воєнвійн), лазня — лазень, шабля — шабель, стайня — стаєнь, мітли — мітел.
Немає, як правило, вставних о, е (є) в іменниках іншомовного походження: арфа — арф, пальма — пальм, шайба — шайб, лейба — лейб, догма — догм, форма — форм, норма — норм. Якщо іншомовний іменник закінчується на -к(а), то перед ним з’являється о: арка — арок, марка — марок, фісташка — фісташок.

Зараз чотири години чи зараз четверта година?

Називання часу порядковими числівниками — звичне явище для української літературної мови: зараз рівно п’ята, зустрінемось о четвертій.
Називання часу такими формами сягає глибокої давнини. Історичний словник української мови за редакцією Є. Тимченка датує їх XII—XIII ст., тобто вони вживалися ще в давньоруський період. У російській мові усталилась форма з кількісними числівниками: (сейчас пять часов, встретимся в четыре). Зазначимо, що у творах російських письменників минулого століття натрапляємо на форми порядкових числівників, що вживаються в цьому значенні.
В українській літературній мові (як і в білоруській) збереглася форма із порядковим числівником. Це фіксують твори письменників, словники, порадники, частково граматики. Але під впливом російської мови порядкові числівники в називанні часу почали витіснятися, і тепер багато мовців сприймають цю форму як нову.
Прихильники кожної з форм найменування часу шукають додаткових аргументів. Для офіційного, інформативного стилю конструкція з порядковим числівником є нормою: П’ята година сімнадцять хвилин. Це логічна відповідь на запитання у формі Котра година? Порядковий числівник узгоджується в роді з іменником година, так само як і займенник котра.
А чому не говоримо: П’ята година сімнадцята хвилина? Спробуймо назвати позначені цифрами години й хвилини: 5.45, 7.15, 20.50, 21.48 і под. На першому місці стоїть назва годин (як основна інформація), а потім додається інформація про хвилини, тобто передається такий зміст: «Зараз п’ята година і ще сорок п’ять хвилин». Години змінюються через кожні 60 хвилин, а позначення хвилин залишається тим самим.
Виразу типу Пішла шоста година в українській літературній мові немає, хоча це дієслово є у конструкції пішов третій рік. Український відповідник російської конструкції седьмой час — вислів початок сьомої.
На підтримку порядкового числівника в часових конструкціях виступає й така додаткова інформація: за формами типу сьома п’ятнадцять відразу видно, що йдеться про час, а не про якусь іншу кількість (наприклад, сім п’ятнадцять — про вартість книжки).

Івану чи Іванові?

Слово надається Іванові Андрійовичу — чуємо на зборах. І тут же, поряд: Доручимо цю справу Степану Васильовичу. Чи існують закономірності в уживанні закінчень -ові (-еві, -єві), -у, -ю в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду?
Паралельні закінчення -ові (-еві, -єві), -у, (-ю) в сучасній українській мові — залишки старої системи відмінювання іменників. Ще в давнину вони почали сплутуватися.
Автор української граматики початку XX ст. О. Павловський зазначав, що закінчення -ові (-еві, -єві) в давальному відмінку рідко вживається в назвах істот і ще рідше в назвах неістот. Сучасна ж мовна практика показує, що в нашій мові діє активний процес поширення закінчення -ові (-еві, -єві) на всі іменники чоловічого роду другої відміни. Автори українських граматик ХІХ—ХХ ст. (І. Нечуй-Левицький, Є. Тимченко, О. Синявський та ін.) зауважували, що закінчення -ові (-еві, -єві) в українській літературній мові переважає, і що воно є специфічною морфологічною рисою української мови.
Звичайно, поширення його в художній літературі (починаючи від І. Котляревського і до наших днів) пов’язується з тим, що письменники — творці літературної мови — широко відбили в своїй практиці народнорозмовне мовлення. У сучасній українській мові закінчення -ові(-еві) активне. Воно властиве як назвам істот, так і неістот.
Проте закінчення -у (-ю) в давальному відмінку іменників чоловічого роду другої відміни теж ніколи не зникало. Як же розрізнити ці закінчення? Як окреслити коло вживання кожного з них? Розмежування їх ускладнюється тим, що семантичне значення давального відмінка порівняно з іншими дуже вузьке (адресат). Розрізнення ж за поділом на істоти і неістоти в нашій мові не усталилося. І все-таки можна помітити певні закономірності.
Чергуються закінчення -ові (-еві, -єві) і -у(-ю) при збігові форм давального відмінка: Спасибі, товариство, за честь, що виявили ви моєму синові Остапу (О. Довженко), Пам’ятники Тарасові Шевченку.
Іменники з суфіксами -ов(-ев, -єв) мають у давальному відмінку тільки флексію -у (-ю): Присвячено рідному Харкову.
Форма давального відмінка іноді збігається з формою родового або кличного. У таких випадках, звичайно, треба вживати -ові (-еві, -єві), щоб уникнути двозначності, пор. невдалі вирази типу: премія заводу (завод преміює, чи його преміюють?). Не розрізняються також на слух: Не буду я сину коритися.
Із східнослов’янських мов давнє закінчення -ові (-еві) у літературному вжитку успадкувала лише українська мова.
Отже, як правильно: заступнику міністра чи заступникові міністра? Перевагу надаємо закінченню -ові. Основна форма — заступникові міністра. Якщо в тексті вжито поряд два і більше іменників, закінчення варто чергувати, щоб уникнути одноманітності. Наприклад: заступникові міністра Вікторові Івановичу Козаку.

На семінарі-нараді чи на семінар-нараді?

Слово семінар-нарада складається з двох іменників. Другий іменник — прикладка, що пояснює слово семінар (йдеться про семінар, на якому не тільки навчаються, а й обмінюються досвідом, розв’язують якісь завдання). У цих випадках обидві частини відмінюються: семінар-нарада, семінару-наради, семінаром-нарадою тощо, пор. ще народ-титан, народу-титана, народом-титаном, дівчина-красуня, дівчині-красуні, дівчиною-красунею, хлопець-богатир, хлопця-богатиря, хлопцем-богатирем, хата-читальня, хати-читальні, хатою-читальнею, мати-героїня, матері-героїні, матір’ю-героїнею і под.
Два узгоджувані іменники можуть поєднуватися й так, що другий не пояснює першого (тобто не є прикладкою), а разом із ним передає єдине поняття: генерал-майор. У цьому разі маємо складне слово, в якому змінюється лише друга частина; генерал-майора, генерал-майорові (майору), генерал-майором, генерал-полковник, генерал-полковника, генерал-полковником; кіловат-година, кіловат-години, кіловат-годиною; кілограм-молекула, кілограм-молекули, кілограм-молекулою; кіловольт-ампер, кіловольт-ампера, кіловольт-ампером; мегават-година, мегават-години, мегават-годиною; метан-аналізатор, метан-аналізатора, метан-аналізатором; рефлекс-камера, рефлекс-камери, рефлекс-камерою.
У слові плащ-дощовик відмінюємо обидві частини, бо другий компонент (дощовик) — прикладка: плаща-дощовика, плащем-дощовиком та ін. А от плащ-намет передає певне цілісне поняття, у нього другий компонент (намет) не є прикладкою, це частина одного слова. Тому перший компонент не відмінюється: плащ-намету, плащ-наметом і т. ін.

Немає Олега Вітра чи Олега Вітру?

Труднощі виникають із вибором форм родового відмінка прізвища Вітер і кличного відмінка власного імені Олег. Загальна назва вітер (пор. мороз, туман) має в родовому відмінку закінчення –у: (немає) вітру, морозу, туману. Проте, коли ці назви стають власними найменуваннями, то вони мають закінчення -а, -я, подібно до інших назв істот, що належать до другої відміни іменників чоловічого роду, тому пишемо Олега Вітра, Олександра Мороза.
У сучасній мовній практиці паралельно існують форми кличного відмінка від імені Олег — Олегу і Олеже. Перша утворена за зразком Андроник — Андронику, Ісак — Ісаку, Людвіг — Людвігу, Фрідріх — Фрідріху; друга — за іншим зразком: Стах — Сташе; пор. загальні назви друже, робітниче, соколе.

СергійПривіт, Сергію!

Часто сумніваються, як утворити форму кличного відмінка від імені типу Сергій, Андрій, Юрій. Кличний відмінок від цих імен має форму таку, як у висловах: шановний Андрію; пане Юрію; добрий день, Геннадію Петровичу і под.

Гурвіц — із Гурвіцом.

Прізвища чоловічого роду на ц типу Гурвіц, Шварц, Лівшиц, Перетц, в орудному відмінку відмінюються так само, як загальні назви типу шкіц, тому пишемо Гурвіцом, Шварцом, Лівшицом, Перетцом.

Привілеїв чи привілей?

Іменник привілеї (однина привілей, чоловічий рід) у родовому відмінку множини закінчується на -їв: привілеїв, як і подібні слова чоловічого роду у множині: музеї — музеїв, ювілеї — ювілеїв. Не треба плутати з іменниками жіночого роду: алеї — алей, лілеї — лілей, пор.: не маю жодних привілеїв; прагне собі всіляких привілеїв; позбавити депутатських привілеїв.

Принесли ягоди чи ягід?

Правильні обидві форми, але між цими висловами є відмінність у семантиці. Принесли ягоди означає, що принесли всі ягоди, що були десь. Принесли ягід, тобто принесли певну кількість ягід, але тільки частину того, що було.

Сізіфів чи сізіфовий?

Усім відомий вислів сізіфова праця (або ще сізіфів труд), тобто «безплідна, важка, нескінченна, а то й зовсім непотрібна праця». Словосполучення рівноцінне іншому — праця Сізіфа, так само утворюється, як батькова праця (батьків труд) — праця (труд) батька.
Іноді можна почути й сізіфовий, батьковий. Чи правильно це? Ні, неправильно. Сізіфів, батьків — присвійні прикметники, вони вказують на належність чого-небудь певній особі: праця (труд) належить Сізіфові (батькові), пор.: батьків портфель — портфель батька.
Прикметниковий суфікс -овий указує лише на відношення до якогось матеріалу або взагалі на певну ознаку за її джерелом: березовий, вербовий, паперовий, світловий, вітровий, казковий, святковий, службовий та ін.
Отже, правильні вислови сізіфова праця (сізіфів труд), батькова праця (батьків труд).

У готелі «Київ» чи у готелі «Києві»?

Чи узгоджуються прикладки типу готель «Київ», кафе «Зірка», фірма «Довіра» і под.? Що правильно: в готелі «Києві», до кафе «Зірки», з фірмою «Довірою» чи в готелі «Київ», до кафе «Зірка», з фірмою «Довіра»?
У цьому випадку назви готелів, кафе, фірм та інших закладів, організацій умовні. Прикладки, виражені умовними назвами, не узгоджуються з означуваним іменником. Отже, треба писати: в готелі «Київ», до кафе «Зірка», з фірмою «Довіра».

У цвіті чи в цвіту?

Залежить це часто від наголосу в слові. В ненаголошеній позиції маємо закінчення , в наголошеній -у: у димі і в диму, у краї і в краю, у раї і в раю і под.
Проте утворюються такі співвідносні пари не від усіх односкладових іменників. Мова узвичаїла за одними іменниками цієї групи закінчення -і (-ї) (їх більшість), за іншими — лише -у (-ю), наприклад: у лісі, у світі, в шумі, в дзьобі, у творі і под., але в снігу, на шляху. Між цими рядами усталених відмінкових форм перебуває група іменників, що допускає (залежно від наголосу) обидва закінчення. При цьому на вибір закінчення можуть впливати прислівникова функція прийменниково-відмінкової форми чи, навпаки, її «предметний характер». У першому випадку форма тяжіє до закінчення -у (-ю): на борту корабля, живемо з людьми в ладу.
Порівняймо форми із закінченням , в яких відчувається предметність: на високому борті вантажівки, в музичному ладі. Зазначимо, що межа такого розподілу варіантів буває дуже умовна. Тому і прислівникові форми, і ті, що передають предметність, можуть допускати обидва закінчення, наприклад: дівчина в цвіті (в цвіту), сиділи в саді (в саду), в першому ряді (ряду), в рідному краї (в краю). Вибір закінчення у таких випадках залежить лише від наголосу, тобто обидва закінчення є вживаними у сучасній літературній мові.

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License